БІОГРАФІЯ ОЛЬШАНСЬКОГО

Костянтин Федорович Ольшанський

 21.05.1915 - 27.03.1944

Нагороди:

Золота зірка Героя Радянського Союзу, орден Леніна (20.04.1945), орден Червоної Зірки (1943), орден Олександра Невського (1943), медаль за оборону Севастополя (1943).

Костянтин Федорович Ольшанський народився 21 (8 ст.ст.).05.1915 у селі Приколотне Велико-Бурлукського району Харківської області.

Батьки: Федір Лукич Ольшанський і Васса Федорівна Бєлозьорова.

Батько Ф.Л. Ольшанський народився в Курській області, в 1886 р., але з 1900 р. родина переїхала в Харківську область у с. Приколотне. Батько закінчив сільську школу, працював в економії, потім в 1908 р.закінчив Марїнську сільськогосподарську школу. В 1910-1913 рр. Федір Лукич проходив військову службу в Севастополі. У ці ж роки одружився. В 1915 р. народився син – Костянтин. З початком імперіалістичної війни Федір Лукич був призваний на військову службу в Севастополь, в артилерійський дивізіон  молодшим фейерверкером. Після лютневої революції 1917 р. був членом дивізіонного комітету , начальником госпчастини дивізії. Нагороджений Георгієвськими хрестами й медалями. Демобілізований у 1918 р. Після військової служби Федір Лукич завідував Приколотнянською економією від Олексіївського цукрового заводу.

03.05.1919 народився другий син - Микола.

У 1920 р. Федір Лукич Ольшанский розлучився з матір'ю своїх дітей -  Вассою Федорівною. При розлученні Костя залишився з мамою, а його брат Микола, якому був один рік, залишився з батьком.

У 1921 р. Федір Лукич одружився з Наталею Іванівною Андрушкевич. У 1925 р., коли Костянтину було 10 років, мати, Васса Федорівна, привезла й залишила його у батька й мачухи на виховання.

В 1919–1929 рр. батько Ольшанского працює в групі радгоспів Курського цукробуряктресту ( Приколотне, Федорівка, Литвиновка). 1929-1931 - завідувач Сталінського відділення цього тресту. В 1931 р. батька переводять в Івнянський радгосп ім. Тельмана, де він працював помічником керуючого, головним агрономом, заст. директора. З 1936 р. - директор радгоспу в селі Червона Яруга Курської області.

Наталя Іванівна Андрушкевич своїм теплом і добротою повністю замінила рідну матір Костянтину й Миколі, разом з батьком виростила і виховала їх гідними людьми.

Костя закінчив «семилітку» в 1930 р. у м. Бєлгороді, тому що в Приколотному, де на той час жив із батьком, не було семирічної школи.

У школі Костянтин виявляв особливу зацікавленість до математики й фізики. Усі канікули, приїжджаючи додому, він проводив із рідними. У селі були свої розваги: ігри із хлопцями, пересувне кіно, святкові гуляння, пісні. Батько брав Костю й Миколу на поля. Величезний інтерес у хлопців викликала робота сільськогосподарської техніки.

Після успішного закінчення школи Костянтин пішов у Бєлгородське ФЗУ (фабрично-заводське училище) залізничного транспорту, хоч батьки наполягали продовжувати навчання в школі й поступати в інститут. Але він хотів самостійності. У ФЗУ одержав робочу професію помічника машиніста паровозу. Потім поступив на роботу в Івненську радгоспну майстерню. Костянтин самостійно вивчав машини, вчився їх водити, здав на право водіння 3 класу.

У Кості завжди було багато друзів, проявлялися його лідерські якості. Був всебічно розвиненою особистістю: відмінно грав у футбол, катався на ковзанах, лижах, стріляв із дрібнокаліберної гвинтівки, займався різьбленням по дереву, добре малював, співав, грав на баяні й гітарі, причому так, що коли привозили «безмовне кіно», він супроводжував його як тапер.

У 1934 р. Костю Ольшанського беруть на роботу в Курськ, у «Цукробуряктрест» шофером на автомобіль М-1 (емка). Працюючи, пішов учитися у вечірній робфак.

Проживаючи в Курську на квартирі в Попових, він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Катею. В 1935 р., приїхавши з Катериною Поповою до батьків в Івно, справили невелике скромне весілля.

В 1936 р. Костянтин Ольшанський востаннє бачився з батьком, матір'ю й братом, коли вони із дружиною приїхали до його рідних у село Червона Яруга Курської області.

20 жовтня 1936 р. К. Ольшанський був призваний служити в Чорноморський флот, у м. Севастополь. На службі Ольшанський також завжди був попереду. Там він захопився вітрильним спортом. У перегонах неодноразово посідав призові місця, за це йому вручили жетон чемпіона Чорноморського флоту (зберігається в Севастопольському музеї). За зразкову підготовку кадрів нагороджувався знаком «Відмінник Військово-Морського флоту» №2. Цікаво, що такий знак №1 одержав нарком Військово-Морського флоту СРСР М.Г. Кузнєцов.

08.08.1940 у Костянтина й Катерини Ольшанських народився син Валерій. Через якийсь час мати Каті - Марія Дмитрівна Попова забрала онука в Курськ, а сама Катя поїхала до чоловіка в Севастополь.

Війна застала Костянтина і Катерину Ольшанських у Севастополі. Він служив в електромеханічній школі інструктором у навчальному загоні. Наприкінці липня 1941 р. його направляють на курси командного складу, які він закінчив наприкінці серпня 1941 р., одержавши звання «молодший лейтенант». Одним із викладачів на курсах був капітан Федір Євгенович Котанов, майбутній комбат 384 Окремого батальйону морської піхоти (ОБМП). По закінченні курсів Ольшанський вертається в електромеханічну школу, і коли німці підійшли до стін Севастополя, іде на захист міста в складі окремого батальйону флотського екіпажу. Командуючи взводом, Костянтин Федорович виявив неабиякі здібності бойового командира. За участь у боях під Севастополем був представлений до медалі «За оборону Севастополя» (медаль затверджена наприкінці 1942 р., одержав в 1943). Після того як положення під Севастополем трохи стабілізувалося, було ухвалене рішення перебазувати електромеханічну школу в місто Махарадзе для того, щоб у глибокому тилу готовити кадри для Чорноморського флоту. Ольшанський евакуюється разом зі школою. З ним евакуюється й дружина.

Син Валера продовжував перебувати в матері Каті Ольшанської. Коли наблизилися бої до Курська Марія Дмитрівна, взявши онука Валеру й своїх двох дітей - Тетяну й Дмитра, відправилася в тил. Дорогою ешелон, у якому вони їхали, потрапив під бомбування. Марія Дмитрівна і її діти загинули, Валера Ольшанський, за словами очевидців, залишився живий, його взяли якісь люди, а потім передали в дитячий будинок. Катерина Никифорівна Ольшанська згодом почала пошуки сина, але сліди маленького Валерика Ольшанського загубилися в страшній круговерті війни. Усі листи із фронту Ольшанського дружині, братові, батькові й матері були пронизані болем за долю маленького Валерика, до останнього дня свого життя Костянтин Ольшанський переживав цю особисту трагедію.

В 1942 р. Ольшанському дають звання лейтенанта й призначають командиром навчальної роти. Весь час, працюючи на викладацькій роботі в електромеханічній школі, він постійно просився в діючу армію. Тільки в 1943 р. його направили в м. Поті, де формувався 384 ОБМП, яким командував майор Ф.Е. Котанов. Ольшанського призначили командиром роти автоматників у цьому батальйоні. Він брав участь, показуючи високі бойові й командирські якості, у всіх військових операціях батальйону по звільненню Азовсько-Чорноморського узбережжя. За звільнення м. Таганрог у серпні 1943 р. нагороджений орденом «Червоної Зірки», за звільнення м. Маріуполь у вересні 1943 р. нагороджений орденом «Олександра Невського», одержав звання старшого лейтенанта.

У грудні 1943 р. 384 ОБМП був переведений на Кінбурнську косу. У березні 1944 р. батальйон отримує наказ на звільнення південних регіонів Херсонської й Миколаївської областей. 22 березня був звільнений Богоявленськ (нині Корабельний район м. Миколаєва). Туди передислокувався штаб 384 ОБМП.

Згідно розпорядженню командира 28 Армії А.А. Гречкіна, комендант 1-го Гвардійського Укрепрайону гвардії полковник С.І. Нікітін віддає наказ комбатові Ф.Є. Котанову висадити десант у ніч на 26.03.1944 у м. Миколаїв.

Завдання десанту: діями з тилу порушити комунікації й керування в стані супротивника, забезпечивши успішне просування частин, що наступають із фронту. Час старту - 20.00 25.03.44 р.

З офіційного акту розслідування героїчних дій десанту під командуванням К.Ф.Ольшанського

«26 березня 1944 року о 5 годині ранку загін десантників у кількості 67 чоловік під командуванням ст. лейтенанта К.Ф. Ольшанського висадився в 500 метрах на схід від нового елеватора… Просуваючись уперед, загін зайняв оборону в будинках, розташованих у 300 метрах у північно-західному напрямку від елеватора. О 8 годині ранку...німці виявили десантників. О 10.00 ранку...почали атакувати...». Перші атаки ворога були успішно відбиті. Переконавшись у тім, що піхота не в змозі вибити загін, що обороняється, супротивник підтягнув артилерію в кількості 4-х 75 мм знарядь, 2-х танків, вогнеметів і прямим наведенням відкрив вогонь по будинках, де перебував десант. Потім знову атаки піхоти. Загін мав великі втрати вбитими й пораненими, але не здавався. В останній атаці супротивник застосував отруйні речовини...

По рації десантники передали клятву: «Ми, бійці й офіцери загону тов. Ольшанського, клянемося перед Батьківщиною, що будемо битися до останньої краплі крові, не жалкуючи життя».

Протягом двох діб десантний загін вів запеклий бій із супротивником: основна група десанту - близько 20 годин, а інші - до приходу частин Червоної Армії. 18 атак відбив героїчний загін. Втрати ворога склали до 700 бійців убитих і поранених.

Сміливі й зухвалі дії загону внесли паніку й сум'яття у ворожий стан. Супротивник був змушений відтягнути із фронту значні сили на боротьбу із загоном. Десантники із честю виконали поставлене перед ними завдання.

Старший лейтенант Костянтин Ольшанський загинув у бою 27 березня 1944 р. З усього десанту живими залишилися 12 чоловік, усі були поранені й обпалені, п'ятеро - у важкому стані, незабаром троє померли. «Серед ущент спалених трупів впізнаний труп командира загону тов. Ольшанського по залишкам бінокля й ліхтаря, що особисто належали йому». Загиблі десантники були поховані на центральній площі Миколаєва в братській могилі 4 квітня 1944 р.

Указом Верховної Ради СРСР від 20.04.1945 ст. лейтенантові К.Ф. Ольшанському, як і всім учасникам десанту, було надано звання Героя Радянського Союзу.

У 1946 р. поруч із могилами героїв-визволителів був установлений пам'ятник десантникам загону К.Ф. Ольшанського.